Тимчасово виконуючий обов’язки директора потрібен тоді, коли керівник пішов у відпустку, потрапив до лікарні або отримав повістку, а документи треба підписувати щодня. Перше, що спадає на думку, — видати наказ і покласти обов’язки на заступника. Наказ ви видасте, і всередині компанії він працюватиме. Для банку, податкової та контрагента нічого не зміниться.
Причина проста і вона ж — головне, що варто винести з цієї статті: обов’язки директора покладає рішення загальних зборів учасників, а не наказ. Ця стаття про це: хто саме обирає тимчасово виконуючого обов’язки директора товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), якими трьома способами це роблять, що з цього потрапляє до Єдиного державного реєстру і як бути, коли директора мобілізували. Сама процедура зміни директора розібрана окремо — у статті про зміну директора ТОВ.
Тимчасово виконуючий обов’язки директора: хто його обирає
Обирають загальні збори учасників. Закон про ТОВ дозволяє обрати нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків. Наказ іде після рішення і повноважень не створює.
Почнемо з норми, яку зазвичай пропускають. У товаристві з обмеженою відповідальністю (ТОВ) обрання одноосібного виконавчого органу віднесене до компетенції загальних зборів учасників пунктом 7 частини другої статті 30 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» № 2275-VIII. Це та сама норма, за якою обирають директора.
А далі — частина тринадцята статті 39 того самого закону:
«Повноваження одноосібного виконавчого органу … можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу … або тимчасових виконувачів їхніх обов’язків»
У цих чотирьох словах і лежить відповідь. Обов’язки директора покладає рішення загальних зборів учасників. Норма про обрання стоїть у законі про товариства, тоді як трудовий кодекс про неї мовчить. Закон дозволяє зборам обрати нового директора або тимчасового виконувача його обов’язків. Це повноцінний варіант рішення; обхідним шляхом він не є.
Слово «лише» тут таке саме важливе, як у справі про звільнення директора. Інших способів норма не залишає. Хоч би що написали в наказі, повноваження керівника переходять до заступника тільки через рішення зборів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 6 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20 виклала порядок, у якому ці речі стоять одна за одною. У висновку вона спирається на корпоративні відносини — відносини всередині товариства між ним і тими, кого обрали його органами. Пункт 10.1 постанови:
«Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління. Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин»
Порядок названий високою інстанцією і читається просто. Спочатку рішення зборів — з нього народжуються повноваження з управління. З повноважень — право представляти товариство перед третіми особами. І тільки потім трудові відносини, які й оформлює наказ.
Тому наказ про покладення обов’язків стоїть у кінці цього ланцюжка. Він потрібен: без нього виконувач не отримає доплати й не матиме підстави робити чужу роботу. Але повноважень він не створює, бо створює їх рішення зборів. Реквізити самого наказу і дві дати в ньому розібрані у статті про наказ про призначення директора.
Статут може піти далі. Та сама частина тринадцята дозволяє прописати в ньому вимогу обирати тимчасових виконувачів обов’язків для всіх членів колегіального виконавчого органу. Якщо у вас дирекція замість одного директора, статут варто перечитати перед тим, як збирати учасників.
Три способи, і вони не рівні
Способів три: обрання зборами, призначення самим директором на час своєї відсутності та передача повноважень юридичній особі. У другого є ціна — солідарна відповідальність, у третього — вузьке коло застосування.
Закон дає три різні механізми. Вони мають різну ціну й різні наслідки для того, хто дивиться на компанію ззовні.
Перший — обрання загальними зборами. Учасники збираються, ухвалюють рішення, оформлюють протокол. Це основний шлях, і саме він дає повноваження з управління в тому обсязі, про який каже Верховний Суд. Далі протокол іде реєстратору, і про це — наступний розділ.
Другий — призначення самим директором на час своєї відсутності. Частина десята статті 39 говорить про нього прямо, і разом із дозволом дає ціну:
«Якщо член виконавчого органу на час своєї відсутності призначив тимчасового виконувача обов’язків, такий член виконавчого органу несе солідарну відповідальність перед товариством разом із призначеною ним особою»
Прочитайте це ще раз, якщо ви директор. Ви їдете у відпустку, залишаєте замість себе заступника — і відповідаєте перед товариством за її дії разом із нею. Солідарно означає, що товариство може вимагати відшкодування збитків від будь-кого з двох на власний вибір, і повністю.
Механізм зручний тим, що не вимагає збирати учасників. Він же й ризикований саме тому: рішення ухвалює директор одноосібно, і він же платить за наслідки.
Третій — передача повноважень юридичній особі. Частина чотирнадцята статті 39 дозволяє, щоб повноваження виконавчого органу виконувала зареєстрована в Україні юридична особа. Звучить як готовий вихід для компанії, у якої немає кандидата всередині.
⚠️ Практичного застосування у цього способу поки що мало, і причина в законі про державну реєстрацію. Пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону № 755-IV говорить про рішення про передачу повноважень виконавчого органу юридичній особі окремо — і тільки щодо товариства, яке перебуває у статусі резидента Дія Сіті. Для решти компаній прямої норми про реєстрацію такої передачі закон не дає.
- обрання зборами — повний обсяг повноважень, протокол, запис у реєстрі;
- призначення директором — швидко, без зборів, із солідарною відповідальністю того, хто призначив;
- передача юридичній особі — норма є, а реєстраційна дія прямо описана лише для резидентів Дія Сіті.
А довіреність — це четвертий спосіб?
Питання виникає одразу, і відповідь на нього визначає половину практичних випадків. Довіреність існує й працює, але вона робить іншу річ.
Частина десята статті 39 закону про ТОВ дає директору право діяти від імені товариства без довіреності. Ознака керівника саме така: третя особа перевіряє реєстр і бачить, що перед нею той, кому довіреність не потрібна.
Довіреність, за частиною третьою статті 244 Цивільного кодексу, — це письмовий документ, який видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Стаття 246 додає, що від імені юридичної особи довіреність видає її орган. Тобто підписує її директор — той самий, якого може не бути на місці.
Звідси практичний висновок, який рятує час. Довіреність варто оформити заздалегідь, поки директор доступний: перед плановою відпусткою, перед операцією, перед від’їздом. Тоді заступник зможе підписувати документи, не будучи керівником у реєстрі.
⚠️ Коли директор зник раптово, довіреність видавати вже нікому: орган, який її підписує, — це він сам. Залишається шлях зборів, і тільки він. Саме тому розділ про мобілізацію нижче починається з рішення учасників, а не з паперу на підпис.
Ще одна межа довіреності — стаття 248 Цивільного кодексу. Представництво за нею припиняється зі спливом строку, скасуванням, відмовою представника, а також у разі смерті довірителя чи визнання його безвісно відсутнім. Керівник за реєстром від таких подій не залежить: його повноваження живуть до рішення зборів. А ось сама довіреність після смерті того, хто її видав, зникає не цілком: абзац того самого пункту зберігає повноваження для невідкладних справ — що з такої довіреності лишається.
Чого немає в законі і що з цього випливає
Слова «тимчасово виконуючий» у законі про державну реєстрацію немає жодного разу. Обов'язок визначити тимчасового є, а порядку його виконання закон не дає — це сказав і Верховний Суд.
Тепер про те, чого ви не знайдете, скільки б не шукали.
Посади «тимчасово виконуючий обов’язки директора» в законодавстві немає. Це перевірено перебором по трьох законах. З пам’яті тут не сказано нічого. У Законі № 755-IV про державну реєстрацію слів «тимчасовий виконувач» — нуль вхождень. У Кодексі законів про працю — нуль. Скорочення «в. о.» не зустрічається в жодному з трьох законів жодного разу.
Що є в КЗпП — це стаття 105 про доплату за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Норма про гроші; посади вона не створює: розміри доплат установлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
Виходить дивна на перший погляд картина. Закон про товариства фігуру знає й дозволяє її обрати. Закон про реєстрацію її не знає взагалі. Трудове законодавство знає доплату за виконання обов’язків, але не знає такої посади.
Цю прогалину назвав суд. У постанові у справі № 127/27466/20 наведені мотиви, з якими колегія суддів Касаційного господарського суду передавала справу Великій Палаті. Колегія написала:
«…разом із вимогою припинити трудові відносини повинна заявлятись вимога про визначення особи, яка тимчасово (до прийняття загальними зборами рішення про призначення нового директора) виконуватиме обов’язки керівника товариства. Однак законодавством це питання не врегульоване»
⚠️ Це мотиви передавальної колегії. Висновком Великої Палати вони не є. Різниця важлива: посилатися на цей фрагмент як на позицію найвищої інстанції не можна. Цінність його інша — суд прямо називає те саме, що показав перебір: обов’язок визначити тимчасового є, а порядку його виконання закон не встановлює.
Практичний висновок з прогалини один, і він про формулювання. Оскільки закон порядку не дає, усе, що ви хочете отримати, треба записати в самому рішенні зборів: кого саме обирають, з якого дня, на який строк або до якої події, який обсяг повноважень і чи має він право підпису без довіреності. Те, чого в протоколі не буде, доведеться доводити словами.
Чи вносити тимчасового до реєстру
Реєстр тримає два поля: про керівника і про інших осіб, які можуть діяти від імені товариства. Від того, в яке поле потрапив ваш тимчасовий, залежить, чи визнає його банк і контрагент.
Це питання, на якому найчастіше помиляються, і відповідь на нього не «так» чи «ні».
Пункт 13 частини другої статті 9 Закону № 755-IV перелічує, які відомості містить Єдиний державний реєстр, і в одному пункті тримає два різні предмети:
«відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо»
Керівник — одне поле. Інші особи, які можуть діяти від імені товариства, — інше. Від того, у яке з них потрапив ваш виконувач, залежить усе подальше.
Якщо збори поклали повноваження виконавчого органу на виконувача, змінюються відомості про керівника. У записі про керівника пункт 7 частини другої тієї самої статті вимагає вказати посаду й дату призначення або набуття повноважень. Друге формулювання тут і працює: повноваження набуті рішенням зборів, і дата в реєстрі буде датою цього рішення.
Якщо виконувачу дали право підпису поруч із наявним керівником, змінюються відомості про інших осіб. Директор при цьому залишається директором. Саме цей варіант потрібен, коли директор нікуди не дівається, проте підписувати документи фізично не може.
Документ для реєстратора в обох випадках один і той самий. Пункт 2 частини четвертої статті 17 Закону № 755-IV: примірник оригіналу або нотаріально засвідчена копія рішення уповноваженого органу управління про зміни, що вносяться до реєстру. Тобто протокол загальних зборів.
🔴 Найважливіше в цьому розділі. Поки реєстраційна дія не проведена, для банку, податкової та контрагента керівником залишається попередній директор. Ваш протокол діє всередині компанії з дня ухвалення. Назовні він починає діяти з дня запису.
Що це означає на практиці, видно на трьох перевірках, які проходить кожен документ від імені компанії.
- банк звіряє підписанта платіжного доручення із записом у реєстрі, і чужий підпис зупиняє платіж;
- контрагент перед підписанням договору дивиться витяг, і бачить там прізвище; наказу у витягу немає;
- реєстратор приймає заяву тільки від того, хто має право її подавати за реєстром.
Тому послідовність дій має бути саме такою: спочатку збори і протокол, потім реєстраційна дія, і тільки після неї — перші підписані документи. Зворотний порядок дає стос паперів, які доведеться переоформлювати.
Ключ КЕП передати не можна
Закон зобов'язує не допускати доступу інших осіб до особистого ключа, а сам такий доступ називає компрометацією. Тимчасовому потрібен власний підпис і власний запис у реєстрі.
Найшвидший спосіб вирішити питання підпису виглядає так: директор віддає свій кваліфікований електронний підпис (КЕП) заступнику й іде у відпустку. Цей спосіб порушує закон прямо і в очевидному місці.
Частина друга статті 12 Закону «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» № 2155-VIII перелічує обов’язки користувача, і перший у списку:
«забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа»
Пункт 33 статті 1 того самого закону дає визначення: компрометація особистого ключа — це будь-яка подія, що призвела або може призвести до несанкціонованого доступу до особистого ключа. Передача ключа підпадає під це визначення дослівно, і додаткових тлумачень тут не потрібно.
Той самий перелік обов’язків вимагає невідкладно повідомити надавача послуг про підозру або факт компрометації й не використовувати особистий ключ після неї. Тобто після передачі ключа директор зобов’язаний його заблокувати.
Правильний шлях довший на одну дію. Тимчасовий виконувач отримує власний підпис і потрапляє до реєстру — керівником або підписантом, залежно від того, що вирішили збори. Тоді документи, які він підписує, приймають без запитань, а директору не доводиться відповідати за чужі дії своїм ключем.
Директора мобілізували: що робити компанії
Місце роботи і посада зберігаються за мобілізованим. Звільнити його не можна. Посада залишається зайнятою, і компанія обирає тимчасового виконувача та змінює підписанта.
Тут відповідь дає трудове законодавство, і вона однозначна.
Частина третя статті 119 КЗпП зберігає за працівником, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, місце роботи і посаду — на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення зі служби. Норма не робить винятку для керівників.
З цього випливає ланцюжок наслідків, який варто пройти по порядку.
Звільнити мобілізованого директора не можна. Посада зберігається за ним, і підстави для звільнення мобілізація не створює. Спроба «звільнити через мобілізацію, щоб призначити нового керівника» суперечить нормі прямо.
Посада залишається зайнятою. Це означає, що просто призначити директором когось іншого, поки перший в армії, не вийде: обрання нового директора — це припинення повноважень чинного, а їх припинити ви не можете.
Отже, обирають тимчасового виконувача обов’язків. Тут і працює частина тринадцята статті 39: вона дозволяє тимчасово відсторонити керівника від виконання повноважень саме через обрання тимчасового виконувача. Директор залишається на посаді; справами керує виконувач.
Далі — реєстр. Рішення зборів подається реєстратору, і в реєстрі з’являється або новий запис про керівника, або запис про особу, яка може діяти від імені товариства. Без цього кроку контрагент бачитиме прізвище мобілізованого.
⚠️ Коли компанія закривається замість того, щоб працювати далі, порядок інший: там повноваження переходять до ліквідаційної комісії, і підписує вона. Це розібрано у статті про ліквідацію під час воєнного стану.
Окремо — про підпис мобілізованого. Кваліфікований електронний підпис директора залишається його особистим ключем і після призову. Передати його тому, хто виконує обов’язки, не можна з тієї самої причини, що описана вище. Тимчасовий виконувач отримує власний підпис після того, як потрапляє до реєстру.
⚠️ Найважчий випадок — коли мобілізований є єдиним учасником і директором водночас. Рішення про обрання тимчасового виконувача ухвалює учасник, тобто він сам, і зробити це можна письмово, а справжність підпису засвідчують нотаріально. Складність тут побутова: доступ до нотаріуса і зв’язок. Саме для цього випадку довіреність, оформлена заздалегідь, коштує найдешевше.
Після демобілізації посада повертається до директора: вона весь цей час була його. Рішення про припинення повноважень тимчасового виконувача ухвалюють ті самі збори, і реєстраційну дію проводять у зворотний бік.
Чи можуть мобілізувати директора
Можуть. Слова «директор» у законі про мобілізацію немає жодного разу, окремої броні за посадою не існує. Бронювання дає статус підприємства; крісло керівника не дає нічого.
Коротка відповідь: можуть.
Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII перевірений перебором по всьому тексту. Слова «директор» у ньому — нуль вхождень. У розділі про бронювання військовозобов’язаних, а це статті 24 і 25 обсягом близько 5200 знаків, слів «директор» і «керівник» також нуль і нуль.
Ось і відповідь. Окремої підстави для відстрочки за посадою керівника закон не встановлює. Директор підлягає призову на загальних підставах, як і будь-який інший військовозобов’язаний працівник.
Що закон дає — це бронювання, і воно прив’язане до підприємства; крісло значення не має. Частина перша статті 25 називає, кого бронюють:
- працівників підприємств, яким встановлено мобілізаційні завдання, — якщо це потрібно для виконання таких завдань;
- працівників підприємств, критично важливих для потреб Збройних Сил, інших військових формувань, функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення;
- кінцевих бенефіціарних власників критично важливих підприємств, навіть якщо вони не є працівниками.
Третій рядок варто прочитати уважно власникам. Бронювання бенефіціара названо в нормі окремо й не вимагає, щоб він перебував у штаті. А от посада директора сама собою не дає нічого: значення має статус підприємства.
Тому питання «чи можна забронювати директора» на практиці означає інше питання — «чи має підприємство статус критично важливого». Порядок отримання цього статусу лежить за межами нашої теми й вирішується не в статуті товариства.
Директор за сумісництвом
Може. Кодекс законів про працю дозволяє працювати на кількох підприємствах, якщо інше не встановлено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Обмеження шукайте у статуті й контракті.
Останнє питання цієї статті — дзеркальне. Досі йшлося про те, що робити, коли директора немає. Тепер про те, чи можна бути директором у двох місцях одночасно.
Частина третя статті 21 КЗпП:
«Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін»
Загальне правило дозволяє. Але зверніть увагу на останні дев’ять слів: заборону можуть встановити законодавство, колективний договір або угода сторін. Тут і лежить місце, де найчастіше знаходиться відповідь на конкретне питання.
Сумісництвом стаття 102-1 КЗпП називає виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час — на тому самому або на іншому підприємстві. Там же сказано, що працівники за сумісництвом одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Де шукати заборону, якщо вона є. Порядок такий: спочатку статут товариства, потім контракт із директором, потім колективний договір, і тільки після цього спеціальне законодавство для окремих категорій. Заборона в статуті трапляється частіше за всі інші випадки разом.
Оформлюється сумісництво так само, як основне місце роботи: рішення зборів про обрання, наказ, запис у реєстрі. Умова про сумісництво стоїть у наказі поруч із розміром окладу — це умова трудового договору за статтею 21.
Окремо про доплату, бо її плутають із сумісництвом. Коли працівник виконує обов’язки тимчасово відсутнього колеги без звільнення від своєї основної роботи, це не сумісництво: це стаття 105 КЗпП і доплата за виконання обов’язків. Розміри такої доплати встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі; закон їх не встановлює.
Різниця між цими двома конструкціями видна відразу, якщо поставити їх поруч.
- сумісництво — окремий трудовий договір, окрема робота у вільний час, окрема зарплата за фактично виконане;
- доплата за виконання обов’язків — той самий трудовий договір, та сама основна робота, доплата зверху за чужі обов’язки.
Для тимчасового виконувача обов’язків директора звичайним є другий варіант: заступник продовжує свою роботу і додатково веде справи товариства. Сумісництво з’являється тоді, коли керівну роботу пропонують в другій компанії.
Перехід між ними оформлюють як зміну умов трудового договору. З сумісництва на основне місце і назад перехід не відбувається автоматично: потрібне рішення зборів, якщо йдеться про директора, і наказ, який фіксує нову умову. Запис у реєстрі при цьому не змінюється, бо реєстр не знає, основне це місце роботи чи сумісництво: у полі про керівника такої графи немає.
