Ліквідація комунального підприємства сьогодні йде не за тими правилами, за якими йшла ще рік тому. Господарський кодекс, на який спиралася вся ця тема, утратив чинність 28 серпня 2025 року, а замість нього діє Закон № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період». Він не просто переніс старі правила під нову обкладинку: він дав цим формам режим із заборонами й строками, і один зі строків уже минув.
Форм тут три, і вони розійшлися. Державному підприємству закон дав обов’язок і шість місяців. Комунальному — право вирішувати самому, без жодного строку. Приватному не дав нічого: у статті про припинення воно не згадане жодного разу, зате створити нове приватне підприємство більше не можна.
Сама процедура припинення — комісія, повідомлення кредиторів, баланс, розрахунки — розібрана у статті про покрокове закриття товариства. Тут про інше: чим ці три форми відрізняються одна від одної, хто за кожну з них вирішує і що закон з ними робить далі.
Що новий закон зробив із формами підприємств
Господарський кодекс утратив чинність 28 серпня 2025 року. Форми підприємств не зникли — їм дали перехідний період на три роки, заборону створювати нові й окремий порядок припинення.
Господарський кодекс утратив чинність 28 серпня 2025 року — це пряма норма пункту 3 статті 17 Закону № 4196-IX: «Визнати Господарський кодекс України … таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону».
Дати варто розкласти, бо їх тут чотири і плутають їх постійно:
- 27 лютого 2025 — закон опубліковано в «Голосі України»;
- 28 лютого 2025 — набрав чинності;
- 28 серпня 2025 — введений у дію, з цього дня немає Господарського кодексу і почався перехідний період;
- 28 серпня 2028 — перехідний період закінчується.
Перехідний період — трирічний строк, що починається з дня введення закону в дію; так він і визначений у статті 1. Там же визначено слово «підприємство»: це юридична особа, яка на день введення в дію зареєстрована в одній із перелічених форм. Перелік закритий цією датою, і поповнити його не можна — з тієї самої причини, з якої закон заборонив створювати нові.
Заборон у статті 13 три, і вони різні:
- створювати нові державні, комунальні, спільні комунальні, приватні, іноземні, дочірні підприємства та підприємства об’єднань громадян і споживчої кооперації — частина перша;
- закріплювати за юридичними особами майно на праві господарського відання або оперативного управління — частина третя;
- вносити зміни до відомостей про державні й комунальні підприємства в Єдиному державному реєстрі — частина друга.
⚠️ Третя заборона діє не зараз. Поруч із нею в тексті закону стоїть відсилання, і воно вирішальне: пункт 1 статті 17 вводить частину другу статті 13 у дію «через три роки та шість місяців з дня набрання чинності цим Законом», тобто 28 серпня 2028 року. Сьогодні відомості про комунальне чи державне підприємство в реєстрі змінити можна. Після цієї дати винятків залишиться чотири, і перший із них — реєстрація припинення.
Дві останні дати збіглися не випадково: заборона вмикається рівно тоді, коли перехідний період закінчується.
Хто ухвалює рішення про припинення і яким документом
Три форми — три різних суб'єкти рішення: уповноважений суб'єкт управління державною власністю, орган місцевого самоврядування і власник. Комісія призначається тим самим рішенням.
Рішення ухвалюють три різні суб’єкти, і документ у кожного свій.
Державне підприємство. Рішення ухвалює уповноважений суб’єкт управління об’єктами державної власності. Хто це — визначає стаття 4 Закону № 185-V: Кабінет Міністрів, міністерства та інші органи виконавчої влади, Фонд державного майна, органи, що забезпечують діяльність Президента й Верховної Ради, а також господарські структури й Національна академія наук. Для конкретного підприємства це той орган, у сфері управління якого воно перебуває.
Комунальне підприємство. Рішення ухвалює уповноважений орган місцевого самоврядування, а для підприємства територіальної громади це сама рада. Пункт 30 частини першої статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить питання «про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання юридичних осіб комунальної власності відповідної територіальної громади» до тих, що вирішуються виключно на пленарних засіданнях. Не виконкомом, не розпорядженням голови — рішенням ради на сесії.
Приватне підприємство. Рішення ухвалює власник — за пунктом 1 частини першої статті 110 Цивільного кодексу, де серед тих, хто вирішує, названі й учасники юридичної особи, і «суб’єкта управління державної або комунальної власності».
Тут варто знати ще одне, і воно з практики. Ухвалюючи рішення про створення чи ліквідацію комунального підприємства, рада діє не як орган влади, а як засновник — тому спір про таке рішення розглядається за правилами господарського, а не адміністративного судочинства. Так цю позицію сформулював Верховний Суд у постанові від 7 грудня 2022 року у справі № 816/1260/17. Суд закрив провадження в адміністративній справі: рада, ухвалюючи рішення про створення і ліквідацію комунального закладу, вела організаційно-господарську діяльність і виступала засновником юридичної особи. Суб’єктом владних повноважень вона в цьому випадку не була. Для того, хто збирається оскаржувати рішення сесії, це різниця в тому, до якого суду взагалі йти.
Комісію призначає той самий суб’єкт і тим самим рішенням: частина четверта статті 14 вимагає зробити це одночасно з рішенням про припинення. Функції комісії можна покласти на виконавчий орган самого підприємства — про те, хто і як цю роботу веде далі, є окрема стаття про ліквідаційну комісію.
Державне підприємство: строк минув 28 лютого 2026 року
Закон дав шість місяців від 28 серпня 2025 року. Хто не встиг — майновий комплекс передається Фонду державного майна, і далі рішення ухвалює вже Фонд, протягом року.
Частина перша статті 14 дала шість місяців із дня введення закону в дію. Відлік від 28 серпня 2025 року — отже, строк вичерпався 28 лютого 2026 року.
Із цього строку є два винятки, і обидва названі в тій самій частині:
- державні некомерційні підприємства зі строку прямо виключені — у тексті стоїть «крім державних некомерційних підприємств»;
- для підприємства, щодо якого на день введення закону в дію було відкрито провадження у справі про банкрутство, шість місяців починаються з дня закриття провадження.
Далі найважливіше, чого не пише майже ніхто. Закон передбачив, що строк можуть пропустити, і описав наслідок. Якщо уповноважений суб’єкт управління не ухвалив рішення вчасно, Кабінет Міністрів ухвалює рішення про передачу єдиного майнового комплексу підприємства до сфери управління Фонду державного майна — крім комплексів, що не підлягають приватизації. Це частина десята статті 14.
Після передачі рішення ухвалює вже Фонд, і в нього теж є строк — один рік із дня оформлення передачі. Вибір із трьох:
- перетворити підприємство в акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій чи часток якого належать державі;
- ліквідувати підприємство в порядку, встановленому законом;
- приватизувати єдиний майновий комплекс.
Те саме правило спрацьовує і в другому випадку: якщо передавальний акт не затверджено і правонаступник не зареєстрований до кінця перехідного періоду. Тобто пропустити можна двічі — на рішенні й на реєстрації, — і обидва рази комплекс іде тим самим шляхом.
⚠️ Пропущений строк не означає, що підприємство припинилося саме. Ніякого автоматичного припинення закон не вводить: він змінює того, хто ухвалює рішення, а рішення все одно потрібне.
Ліквідація комунального підприємства: рада вирішує сама
У законі стоїть «може прийняти рішення» — право, не обов'язок. Ніякого строку для комунальних підприємств закон не встановив.
Для комунального підприємства закон написав інше слово, і на ньому все тримається. Частина перша статті 14: «Уповноважений орган місцевого самоврядування може прийняти рішення про припинення підприємства, єдиним учасником (засновником) якого є територіальна громада (територіальні громади)».
Порівняйте з реченням про державні підприємства в тій самій частині: там «учасники (засновники) підприємства, уповноважений суб’єкт управління об’єктами державної власності приймають рішення… протягом шести місяців». Один суб’єкт зобов’язаний і має строк, другий має право й строку не має.
Практично це означає три речі. Комунальне підприємство може працювати в тій самій формі до кінця перехідного періоду. Наслідку за неухвалене рішення для громади закон не встановив — механізму, схожого на передачу до Фонду державного майна, для комунальної власності немає. І вирішує громада сама, через раду, на пленарному засіданні.
Якщо рада все ж вирішує припинити підприємство перетворенням, форма правонаступника теж визначена наперед. Комунальне комерційне підприємство перетворюється в акціонерне товариство чи товариство з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій або часток якого належать відповідній територіальній громаді, або в комунальне некомерційне товариство. Спільне комунальне підприємство — так само, але «із збереженням пропорцій участі відповідних територіальних громад».
Приватне підприємство: окремого порядку немає
Слова «приватне» в статті про припинення в перехідний період немає жодного разу. Діє загальний порядок Цивільного кодексу — той самий, що й для товариства.
Найпростіший спосіб перевірити, що закон говорить про приватне підприємство, — порахувати. Стаття 14 називається «Особливості припинення підприємств у перехідний період» і має чотирнадцять частин. Слово «приватне» трапляється в ній нуль разів.
Це і є відповідь. Особливий режим припинення закон дав тільки підприємствам, єдиним учасником яких є держава або територіальна громада. Приватне підприємство припиняється за загальним порядком Цивільного кодексу: стаття 104 — про припинення реорганізацією або ліквідацією, стаття 110 — про підстави ліквідації й призначення комісії, стаття 111 — про порядок роботи комісії.
Строк для кредиторів теж загальний: частина п’ята статті 105 Цивільного кодексу дає власникові визначити його самому, але «не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи».
⚠️ Одне обмеження для приватного підприємства все ж є, і воно в іншій статті. Створити нове приватне підприємство не можна: ця форма стоїть у переліку заборони з частини першої статті 13, поряд із державним і комунальним. Тобто закрити наявне підприємство можна як завжди, але відкрити замість нього таке саме — вже ні.
Перетворення чи ліквідація: майно і борги
Закон писаний навколо перетворення: у статті про припинення воно згадане 22 рази проти шести згадок ліквідації. Від способу залежить усе — і борги, і ліцензії, і реєстраційні дії.
Частина друга статті 14 називає два способи припинення — перетворення або ліквідацію — і залишає вибір за тим, хто ухвалює рішення: суб’єкт управління або орган місцевого самоврядування «самостійно обирає організаційно-правову форму юридичної особи — правонаступника».
Чим закон зайнятий насправді, видно з підрахунку: у статті 14 слово «перетворення» трапляється 22 рази, «ліквідація» — 6. Закон писаний навколо перетворення, і привілеї він теж дав перетворенню.
- Кредитор не може вимагати дострокового виконання. Частина п’ята: кредитор підприємства, що припиняється перетворенням, не може вимагати припинення або дострокового виконання зобов’язання, а якщо воно не забезпечене — забезпечення. При ліквідації навпаки: кредитори заявляють вимоги у строк.
- Дозволи й ліцензії залишаються. Частина сьома: документи дозвільного характеру, ліцензії, сертифікати й декларації, видані підприємству, чинні для правонаступника на строк, на який видані.
- Борги й арешти не блокують реєстрацію. Частина тринадцята: заборона проведення реєстраційних дій, заборгованість із податків і зборів, єдиного внеску та страхових коштів не є підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій у зв’язку з перетворенням. Для звичайної ліквідації такої норми немає — там борг перед бюджетом закриває шлях до реєстратора.
- Майно вноситься за балансовою вартістю, без проведення оцінки — частина четверта.
Не все переходить до правонаступника. Частина шоста прямо виключає з переходу право господарського відання і право оперативного управління — а саме на цьому праві в державних і комунальних підприємств зазвичай і стоїть майно. Замість нього закон пропонує узуфрукт або внесення до статутного капіталу — того мінімуму майна, яким товариство відповідає за своїми зобов’язаннями. Рішення про це ухвалює той самий орган.
Питання про борги виникає майже одразу: якщо підприємство ліквідують, а грошей не вистачить, чи заплатить громада або держава? За загальним правилом ні. Частина перша статті 176 Цивільного кодексу: «Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов’язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом». Виняток Верховний Суд описує вужче, ніж очікують: субсидіарна відповідальність настає, коли доведено, що до банкрутства підприємство довели саме дії засновника. Що робити з боргами при звичайному закритті, розібрано у статті про ліквідацію з боргами.
Як ліквідується акціонерне товариство
У товариства, створеного перетворенням підприємства, ліквідація йде вже за законом про акціонерні товариства: вісім етапів, два з них — через Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку.
У правонаступника, про якого йшлося вище, своя процедура закриття. Якщо колись доведеться ліквідувати вже акціонерне товариство, працює інший закон — «Про акціонерні товариства» № 2465-IX.
Добровільна ліквідація йде за рішенням загальних зборів акціонерів. Тим самим рішенням обирають ліквідаційну комісію, затверджують порядок ліквідації та порядок розподілу майна, що залишиться після розрахунків із кредиторами. З моменту обрання комісії до неї переходять повноваження наглядової ради або ради директорів і виконавчого органу.
Головна відмінність від товариства з обмеженою відповідальністю — акції. Стаття 136 описує вісім етапів, і два з них проходять через Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку: спершу комісія зупиняє обіг акцій, а наприкінці скасовує реєстрацію випуску цінних паперів. Тільки після цього йде державна реєстрація припинення.
Черговість розрахунків теж довша. У товариства з обмеженою відповідальністю черг чотири, у акціонерного — вісім: після звичайних чотирьох ідуть нараховані, але не виплачені дивіденди за привілейованими акціями, викуп привілейованих акцій, виплата їхньої ліквідаційної вартості й лише потім виплати за простими акціями.
⚠️ Розділ про припинення не застосовується, якщо товариство проходить процедуру банкрутства, а також до банків і небанківських фінансових установ, яких виводять з ринку. Для них порядок свій.
