Продаж корпоративних прав: чому договору недостатньо

Продаж корпоративних прав — це угода, за якою учасник товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) передає свою частку у статутному капіталі іншій особі. Компанія при цьому не змінюється: той самий код, та сама історія, ті самі зобов’язання. Змінюється один рядок у реєстрі — хто її учасник.

Складність створює порядок дій. Договір стоїть посередині шляху: до нього — переважне право інших учасників, після — акт у нотаріуса і реєстраційна дія. Пропустили крок — угода відкладається або стає вразливою для позову. Нижче розбираємо порядок продажу частки в ТОВ, документи і податки продавця; умови супроводу — на сторінці зміни засновника ТОВ.

Що таке продаж корпоративних прав

Корпоративні права — це права людини як учасника товариства: право на частку у статутному капіталі, на участь в управлінні, на частину прибутку і на частину майна, якщо товариство ділитимуть. Статутний капітал — сума, яку учасники внесли при створенні компанії. Частка показує, яка доля цієї суми ваша.

У ТОВ корпоративні права не оформлені цінними паперами. Тому «продати корпоративні права» на практиці означає продати частку у статутному капіталі. Це те саме, просто сказане двома мовами: юридичною і побутовою.

Звідси випливає те, чого від угоди часто чекають дарма. Продаж частки не є продажем майна компанії: верстат, офіс і автомобіль як були власністю товариства, так нею і залишаються. Змінюється власник самого товариства. Цивільний кодекс формулює це прямо: корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку у статутному капіталі.

Відчуження частки в статутному капіталі ТОВ — тобто передача її іншій особі — можливе оплатно або безоплатно, іншому учаснику або сторонній людині. Обмежень тут два. Про них згадують останньої миті.

Продаж частки в статутному капіталі і оплачена частина

Перше обмеження: продати можна лише ту частину частки, яка вже оплачена. Якщо ви зобов’язалися внести до статутного капіталу 100 тисяч, а внесли 50, то й продати можете половину своєї частки. Це пряма норма закону про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, а не вимога конкретного реєстратора.

Звідси практичний висновок. Перш ніж домовлятися про ціну, подивіться, чи закритий ваш внесок: якщо ні, доведеться доплатити або продавати меншу частину, ніж планували.

Друге обмеження ховається у статуті. Статут може передбачати, що відчуження частки допускається лише за згодою інших учасників. З переважним правом, про яке далі, це не пов’язано. Перевіряти статут потрібно до розмови про ціну.

Ще одна річ, яку плутають, — номінальна вартість. Це та сума, на яку частка записана в статутному капіталі. Ціна продажу з нею не зв’язана. Вона може бути будь-якою.

Переважне право інших учасників

Покупців у частки може бути три: інший учасник цього ж товариства, стороння особа і саме товариство. Правила для кожного свої, і починати треба з першого — він найпростіший.

Продаж іншому учаснику товариства. Переважне право закон дає учасникам на частку, «що продається третій особі». Продаж своєму учаснику під це формулювання не підпадає, тому ні повідомлень, ні тридцяти днів очікування тут немає: домовилися вдвох — підписали. Якщо статут вимагає згоди інших учасників на відчуження, ця вимога залишається; переважне право й згода за статутом — дві різні речі, і плутають їх постійно.

Продаж сторонній особі проходить через переважне право повністю.

Переважне право означає, що інші учасники товариства мають купити частку першими, якщо ви продаєте її сторонній особі. Обійти їх мовчки не вийде. Продаж частки третій особі можливий лише після того, як своїм відмовили або вони промовчали.

Порядок такий. Ви письмово повідомляєте кожного учасника і вказуєте ціну, розмір частки, яку продаєте, і решту умов; якщо протягом 30 днів ніхто письмово не заявив про намір скористатися правом, згода вважається наданою на 31-й день. Після цього частку можна продавати сторонній особі — але на тих самих умовах, які були повідомлені учасникам. Продати дешевше, ніж пропонували своїм, не можна.

Що буде, якщо цей крок пропустити. Недійсною угода не стає. Наслідок інший і менш очевидний: учасник, чиє переважне право порушено, може через суд перевести на себе права покупця — частка дістанеться йому, а гроші покупцеві повертає продавець. На такий позов закон дає один рік з дня, коли учасник дізнався або мав дізнатися про порушення.

Так цю позицію сформулював господарський суд у рішенні від 29.01.2024 у справі № 902/984/21: порушене переважне право захищають переведенням прав покупця на себе. Під ударом опиняється частка, яку покупець уже оплатив. Ризик лягає на нього. Уважний покупець це знає і сам попросить показати повідомлення учасників.

Заявити про намір можуть кілька учасників одночасно. Тоді частка ділиться між ними пропорційно до розміру їхніх власних часток у статутному капіталі. Черговості за датою заяви закон тут не встановлює: хто швидше написав, переваги не має.

Далі йде строк, про який згадують рідко. Учасник письмово заявив про намір скористатися правом — сторони зобов’язані укласти договір купівлі-продажу протягом одного місяця. У цей строк закладені наслідки для обох сторін. Ухиляється продавець — покупець іде до суду з позовом про визнання договору укладеним на тих умовах, які продавець сам і запропонував. Ухиляється покупець — продавець вільний продати частку третій особі на раніше повідомлених умовах.

Тепер про статут, і це головне, чого не видно у переказах закону. Статутом можна встановити інший порядок реалізації переважного права, інший спосіб розподілу частки між учасниками, порядок відмови від права. Статут має право прямо сказати, що переважного права в товаристві немає. Може навпаки — зобов’язати учасника спершу провести переговори про продаж з іншими учасниками. Будь-яке з цих положень вноситься, змінюється і виключається одностайним рішенням зборів, у яких взяли участь усі учасники.

Ще два випадки, коли переважне право не працює взагалі:

• частка продається на аукціоні (публічних торгах) відповідно до закону;
• так передбачено корпоративним договором, стороною якого є цей учасник.

Окремо про безоплатну передачу. Відчужити частку закон дозволяє оплатно і безоплатно, а переважне право прив’язане саме до продажу. Дарування під нього не підпадає. Схему бачили всі: частку дарують сторонній особі, щоб не чекати тридцять днів. Ризик у неї свій. Правочин, вчинений для приховання іншого правочину, стаття 235 Цивільного кодексу називає удаваним, і відносини сторін після цього регулюються правилами того договору, який вони насправді уклали, — тобто правилами купівлі-продажу разом із переважним правом.

Звідси практичний порядок дій. Спершу читається статут і корпоративний договір, якщо він укладений, і тільки потім розсилаються повідомлення. Тридцять днів очікування можуть виявитися зайвими — або, навпаки, лише початком місячного строку на договір із власним учасником.

Чи може частку викупити саме товариство

Третій адресат продажу — саме товариство. Ситуація типова: учасник хоче вийти з бізнесу, покупця збоку немає, в інших учасників грошей немає теж, і залишається компанія. Закон таку угоду дозволяє й обкладає її умовами, яких у звичайного продажу немає.

Умова перша — резервний капітал. Товариство має право придбати частку у власному статутному капіталі без його зменшення лише за умови, що на день придбання сформує резервний капітал у розмірі ціни викупу. Кошти в цьому резерві заморожені: використовувати їх для виплат на користь учасників заборонено. Компанія, у якої вільних грошей рівно на викуп, цієї умови не виконає.

Умова друга — одностайність. Відплатний договір про набуття товариством частки у власному статутному капіталі укладається лише за одностайним рішенням загальних зборів, у яких взяли участь усі учасники. Вимог тут дві, і кожна працює окремо: явка всіх і згода всіх. Один учасник на збори не прийшов — рішення не ухвалене, скільки б голосів не було в решти.

Умова третя — строк. Викуплену частку товариство зобов’язане відчужити відплатно не пізніше ніж через рік з дня придбання, якщо інший строк не встановлено статутом. Для компанії викуп — стан тимчасовий: через рік частку доведеться комусь продати.

Поки частка належить товариству, вона мовчить. У визначенні результатів голосування на зборах вона не враховується, у розподілі прибутку не бере участі, при ліквідації в розподілі майна теж. Для решти учасників це означає, що їхні голоси на час до перепродажу важать більше, ніж показує номінальний відсоток.

Якщо покупця немає ні збоку, ні всередині, а компанія умов викупу не виконує, залишається інший шлях — не продаж, а вихід. Він односторонній і не потребує згоди покупця, але має власні умови: розбір у статті коли з ТОВ можна вийти без згоди інших учасників.

Договір купівлі-продажу корпоративних прав і нотаріус

Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі закон вимагає укладати письмово. Істотні умови договору, у якому права та обов’язки сторін поставлені в залежність від певних обставин, — розмір відчужуваної частки, ціна і самі ці обставини.

Тепер про нотаріуса. Навколо нього найбільше плутанини, тому розділимо дві речі:

• Нотаріальне посвідчення самого договору закон у загальному випадку не вимагає. Але учасник має право встановити для своєї частки вимогу посвідчувати такі правочини нотаріально, і відомості про це вносяться до реєстру. Якщо така вимога встановлена — договір посвідчується.
• Нотаріальне засвідчення справжності підписів на акті приймання-передачі частки обов’язкове завжди, причому на спеціальних бланках нотаріальних документів. Саме акт подається для державної реєстрації змін, а не договір.

Тому побутова відповідь «нотаріус потрібен» правильна. Обов’язковим його робить акт; вимога до договору виникає лише в описаному вище випадку. Звідси ще один наслідок: договір купівлі-продажу корпоративних прав можна складати вільніше, ніж здається, — реєстратор його не бачить.

До реєстраційної дії, окрім акта, готується пакет документів: заява про державну реєстрацію змін, документи заявника, за потреби — рішення загальних зборів і згода учасників, якщо її вимагає статут. Склад пакета залежить від того, що саме змінюється: тільки склад учасників чи ще й керівник.

Оподаткування продажу корпоративних прав

Оподаткування продажу корпоративних прав — найчастіша причина, через яку угоду відкладають, і найпростіша частина, якщо один раз розібратися.

Для податкових цілей частка в ТОВ — це інвестиційний актив. Податок рахують з інвестиційного прибутку. Уся сума угоди базою не служить. Інвестиційний прибуток — це різниця між тим, за скільки ви продали частку, і тим, скільки колись за неї заплатили, якщо витрати підтверджені документами. Продали за ту саму суму, за яку купували, — прибутку немає, податку теж.

Для продавця — фізичної особи ставка складається з двох частин:

• податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) — 18%;
• військовий збір — 5%.

Військовий збір до кінця 2024 року становив 1,5%, і матеріали, написані раніше, досі називають стару цифру. Ставку змінено законом від 04.12.2024.

Звітний період — календарний рік. Загальний результат за операціями з інвестиційними активами ви рахуєте самі, окремо від решти доходів, і показуєте в річній декларації: податкова його за вас не порахує і не нагадає.

Строки стоять у кодексі й від дати реєстраційної дії не залежать. Декларація подається до 1 травня року, що настає за роком продажу; податок сплачується самостійно до 1 серпня того самого року. Між угодою і платежем може минути більш ніж півтора роки — цим і пояснюється, чому про податок згадують, коли гроші вже витрачені.

До продажу інвестиційного активу кодекс прирівнює ще кілька операцій, і про них дізнаються постфактум: обмін одного активу на інший, зворотний викуп активу емітентом, а також повернення учаснику коштів або майна, раніше внесених до статутного капіталу, — при виході з товариства, зменшенні статутного капіталу чи ліквідації. Придбанням активу вважається і внесення коштів або майна до статутного капіталу. Тобто ваш внесок при створенні компанії — уже задокументована витрата, якщо документи збереглися.

Продаж корпоративних прав нижче номінальної вартості — не порушення і не підстава для донарахування. Якщо витрати на придбання частки перевищили дохід від її продажу, виникає інвестиційний збиток. Він зменшує загальний результат року за такими операціями, а якщо результат року від’ємний, залишок переноситься на наступні роки до повного погашення.

Діє й поріг. Якщо сума доходу від продажу інвестиційних активів за рік не перевищує встановлену кодексом межу, вона до річного оподатковуваного доходу не включається. Межа задана формулою: місячний прожитковий мінімум для працездатної особи на 1 січня звітного року, помножений на 1,4 і округлений до найближчих 10 гривень. Прожитковий мінімум переглядається щороку, тому конкретну суму дивляться на дату угоди, а не беруть із торішньої статті.

Податок на додану вартість (ПДВ) не виникає. Операції з корпоративними правами, вираженими в інших, ніж цінні папери, формах, прямо названі серед тих, що до об’єкта оподаткування ПДВ не належать. Це не пільга, яку можна втратити при невірному оформленні.

Ціну сторони визначають самі: закон її не встановлює і оцінки не вимагає — це свобода договору, стаття 627 Цивільного кодексу. Для податку ж важливі дві інші величини: скільки ви отримали і скільки документально підтверджених витрат на придбання частки можете показати. «Справедливість» ціни на розрахунок не впливає. Різниця між ними і дає інвестиційний прибуток. Тому символічна гривня в договорі податок не зменшує. Зменшують його збережені документи про внесок до статутного капіталу.

Продаж частки в статутному капіталі фізичною особою і юридичною

Порядок оформлення однаковий. Різниться розрахунок податку.

Продаж частки в статутному капіталі фізичною особою рахується через інвестиційний прибуток: беремо ціну продажу, віднімаємо підтверджені витрати на придбання, з різниці платимо 18% і 5%. Витрати треба вміти показати. Годяться договір, платіжка, документ про внесення до статутного капіталу.

Якщо продавець — юридична особа, окремої «кишені» для таких операцій немає. Спеціальні податкові різниці кодекс встановлює лише для цінних паперів: від’ємний результат від їх продажу збільшує фінансовий результат до оподаткування, додатний — зменшує. Частка в ТОВ до цінних паперів не належить, тому жодна з цих різниць до неї не застосовується.

Що з цього виходить на практиці. Результат угоди залишається там, куди його поставив бухгалтерський облік: частка обліковується як фінансова інвестиція, і у фінансовий результат потрапляє різниця між ціною продажу і балансовою вартістю цієї інвестиції. Ставка податку на прибуток — базові 18%.

Звідси відмінність, яку варто побачити до угоди. У фізособи збиток від продажу частки замкнений усередині операцій з інвестиційними активами: він зменшує лише такий самий прибуток і переноситься на наступні роки. У юрособи збиток від продажу частки зменшує загальний фінансовий результат — тобто гасить прибуток від звичайної діяльності того ж року.

Окремий випадок — продавець на єдиному податку. Для юридичної особи — платника єдиного податку доходом кодекс називає будь-який дохід, отриманий протягом звітного періоду в грошовій формі. Витрати на придбання частки з нього не віднімаються. Ставка нижча за 18%, а базою служить уся отримана за частку сума.

Декларування теж різне. Фізособа рахує результат сама і показує його в річній декларації. У юрособи окремої форми немає: результат угоди йде у звичайну декларацію з податку на прибуток за той період, у якому відбувся продаж.

Коли частка вважається переданою

Тут помиляються найчастіше. Через це місце договору й недостатньо.

До реєстраційної дії новий власник не значиться учасником у реєстрі. Підписаного договору й акта для цього мало. Доки зміни не внесені, для держави, банку і контрагентів учасник — ви, з усіма наслідками. Банк не пустить нового власника до рахунку, податкова листуватиметься зі старим складом учасників, а підпис під документами компанії формально й далі ваша зона відповідальності.

Момент, з якого частка вважається переданою за договором, і момент реєстрації змін — різні речі, і в спірних ситуаціях їх розбирають окремо. Висновок для обох сторін один. Угода завершена в день, коли реєстратор вніс зміни, — не в день підписання.

Практичних наслідків у цього розриву більше, ніж здається. Поки запис не змінено, новий власник не може ні скликати загальні збори, ні голосувати на них, ні призначити керівника: для товариства він ще ніхто. Тому в договорах і з’являється умова про строк подання документів реєстратору й про те, хто саме їх подає, — вона закриває проміжок між підписами і записом.

Що залишається на продавцеві після угоди

Після внесення змін до реєстру ви перестаєте бути учасником, а якщо ви були ще й директором — повноваження керівника припиняються. За те, що компанія робить після цієї дати, відповідають новий власник і новий керівник.

Відповідальність за період, коли компанією керували ви, продаж не скасовує. Якщо в той період були порушення — питання можуть виникнути до вас, і продаж частки їх не закриває. Запам’ятати варто одне. Продаж змінює власника на майбутнє і минулого не переписує.

Майно компанії залишається в компанії і переходить разом із нею. Хочете щось вивести — робіть це заздалегідь і окремою угодою.

Залишаються на вас і дві речі, про які згадують у наступному році. Перша — річна декларація за рік, у якому був продаж: подати її доведеться, навіть якщо податку до сплати не вийшло. Друга — документи про внесок до статутного капіталу і про придбання частки. Саме вони підтверджують витрати, і без них інвестиційним прибутком стає вся отримана сума.

Варто заздалегідь подивитися на компанію очима покупця: те, що побачить він, визначить ціну і склад умов договору.

Що покупець отримує разом із часткою

Розділ написаний з боку покупця свідомо. Продавцеві він потрібен так само: кожен пункт нижче покупець рано чи пізно принесе на переговори про ціну.

Компанія переходить цілком. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями і відповідає всім належним їй майном — стаття 96 Цивільного кодексу. Зміна учасника цього не торкається: код, історія, договори, борги і судові справи залишаються за компанією. Учасник за зобов’язаннями компанії не відповідає, і борг тому нікуди не переходить. Він залишається там, де був, а покупець стає власником компанії разом із ним.

Податковий борг числиться за компанією, і зміна складу учасників його не гасить, не переносить і не списує. Стягнення піде з рахунків і майна компанії — тобто з того, що покупець щойно купив.

Відкриті виконавчі провадження поводяться так само. Боржником у провадженні є компанія, зміна власника сторону не міняє, виконавець продовжує роботу з тим самим боржником.

Судові справи. Компанія залишається стороною в кожній справі, де вона нею була. Рішення, ухвалене через рік після угоди, виконуватиме вже новий власник.

Борг компанії перед самим продавцем. Про цей пункт згадують останнім, а він буває найбільшим. Позика від засновника, невиплачені нараховані дивіденди, оренда приміщення, що належить продавцеві, — усе це зобов’язання компанії перед конкретною людиною, і продаж частки їх не припиняє. Колишній учасник наступного дня може виявитися кредитором компанії, яку щойно продав.

Податковий статус — те, що ламається найчастіше. Тут дві різні речі, і плутати їх дорого.

Реєстрація платником ПДВ від зміни учасників не залежить. Перелік підстав для анулювання реєстрації в Податковому кодексі закритий, і зміни у складі учасників у ньому немає. Реєстрація живе далі.

Єдиний податок поводиться інакше, і зламати його здатен сам покупець. Платниками єдиного податку не можуть бути суб’єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам — не платникам єдиного податку, дорівнює або перевищує 25%. Тобто коли частку купує компанія на загальній системі і купує чверть або більше, товариство втрачає право на спрощену систему. У покупця-фізособи цього обмеження немає.

Неоплачений статутний капітал решти учасників. Продати можна тільки оплачену частину, тому власна частка покупця приходить до нього закритою. Питання в інших: учасники, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства в межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з них. Покупця з оплаченою часткою це коло не зачіпає. У самої компанії при цьому висить незакритий капітал і вимога до власних співвласників. Розмір капіталу і стан його оплати дивляться до угоди.

Ліцензії, дозволи, спеціальні статуси видані компанії, а не учаснику, і переходять разом із нею. Перевіряти варто інше: чи не встановлюють ліцензійні умови конкретного виду діяльності вимог до складу учасників або до кінцевого бенефіціара.

Працівники. Роботодавцем є компанія. Трудові договори продовжуються, підстав для звільнення зміна учасника не створює. Невиплачена зарплата і невикористані відпустки переходять разом із рештою зобов’язань.

Відповідальність за минуле. Тут проходить межа, яку варто побачити обом сторонам. Персональна відповідальність колишнього учасника і колишнього керівника за їхні власні дії залишається на них — про це розділ вище. Зобов’язання самої компанії за минулий період залишаються на компанії, і стягують їх з компанії. Виходить асиметрія: спокійно спить продавець, платить покупець.

Що дивляться до угоди. Мінімум, який закриває більшу частину ризику і не потребує згоди продавця:

• Єдиний державний реєстр — склад учасників, розмір капіталу, обтяження частки, стан «у процесі припинення»;
• реєстр судових рішень — справи компанії за останні роки;
• відомості про відкриті виконавчі провадження;
• дані податкової — чи є компанія платником ПДВ і єдиного податку, чи числиться податковий борг;
• реєстри обтяжень рухомого майна і речових прав на нерухоме.

Того, чого у відкритих реєстрах немає, доводиться просити у продавця: оборотно-сальдові відомості, акти звірок із контрагентами, трудові документи, договори позики із засновниками. Відмова їх показати — теж відповідь, і на ціну вона впливає сильніше за будь-який пункт вище.

Що більше з цього закрито до угоди, то коротша розмова про ціну і то менше умов з’явиться в договорі.

Чим це відрізняється від ліквідації

Коротка довідка. Продаж частки регулярно плутають із закриттям компанії, а це різні речі з різними наслідками.

При ліквідації компанія перестає існувати: ухвалюється рішення, розраховуються борги, подається звітність, і врешті до реєстру вносять запис про припинення. З цього дня компанії юридично немає, і зворотного шляху теж. При продажу частки компанія залишається в реєстрі зі своїм кодом, історією, зобов’язаннями і ліцензіями — змінюється тільки те, кому вона належить.

Звідси і вибір. Продаж не підходить, якщо вам потрібно, щоб компанії юридично не стало. Ліквідація надмірна, якщо завдання — просто вийти з бізнесу і передати його тому, хто ним займатиметься. Трапляється й третій випадок. Покупця немає взагалі — тоді вибирати нема з чого.

Окремо про борги. Якщо за компанією вони числяться, вибір шляху від них і залежить: при продажу борги залишаються на компанії й переходять разом із нею, при добровільній ліквідації їх розраховують за чергами, а коли майна не вистачає — справу веде суд. Розбір по кожному шляху — що відбувається з боргами на кожному шляху.

Якщо ви не впевнені, який шлях ваш, розбір займає одну розмову: ми дивимося статут, склад учасників і стан компанії та говоримо, що у вашому випадку коротше. Умови супроводу — на сторінці зміни засновника ТОВ.