Ліквідація підприємства шляхом банкрутства починається не там, де закінчуються гроші. Банкрутство — не спосіб закрити товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) без грошей: щоб подати заяву, боржникові потрібне майно, достатнє для покриття витрат справи. Так каже частина п’ята статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), і саме на ній розбивається найпоширеніше очікування.
Очікування таке: платити нічим, отже, час банкрутувати. Закон дивиться інакше: для нього це визнання судом того, що розрахуватися компанія вже не зможе.
Нижче — хто подає заяву і коли це стає обов’язком, скільки коштує вхід і хто платить далі, як ідуть два етапи процедури і що змінюється з визнанням банкрутом. Окремо — про запит «банкрутство без боргів»: такого явища закон не знає, зате знає сусіднє, і найімовірніше потрібне саме воно.
⚠️ Банкрутство ведуть господарський суд і арбітражний керуючий. Ми таких справ не супроводжуємо: наша робота — супровід добровільної ліквідації. Якщо ваш випадок про банкрутство, ця стаття допоможе зрозуміти процедуру, але вести її буде інший фахівець.
Ліквідація підприємства шляхом банкрутства: що саме визнає суд
Банкрутство — визнана судом нездатність розрахуватися. Щоб боржник подав заяву, у нього має бути майно на витрати справи: частина п'ята статті 34 КУзПБ.
Почнімо з визначення, бо воно вирішує половину питань. Стаття 1 КУзПБ будує визначення так: банкрутство — це «визнана господарським судом нездатність боржника» відновити платоспроможність санацією чи реструктуризацією і погасити вимоги кредиторів інакше, ніж через ліквідаційну процедуру.
Прочитайте ще раз повільно. Банкрутство тут — нездатність, яку встановив суд, переконавшись, що інших шляхів розрахуватися немає. Заява такого стану не створює, рішення учасників — тим більше.
Боржник у тій самій статті — це особа, «неспроможна виконати свої грошові зобов’язання, строк виконання яких настав». Три слова наприкінці важать більше, ніж здається: борг, строк якого ще не настав, боржника не створює.
Чим це відрізняється від добровільної ліквідації
Добровільна ліквідація починається рішенням учасників. Вони призначають ліквідаційну комісію, вона розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс, і реєстратор вносить запис про припинення. Як ці кроки йдуть один за одним, показує стаття про покрокове закриття ТОВ.
Банкрутство починається в суді. Заяву розглядає господарський суд, процедурою керує арбітражний керуючий, а учасники втрачають більшу частину впливу на те, що відбувається з майном. Швидшою версією ліквідації це не буває: механізм тут зовсім інший.
Норма, про яку мовчать
Частина п’ята статті 34 КУзПБ:
«Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття витрат, пов’язаних з провадженням у справі, якщо інше не передбачено цим Кодексом».
Ось чому цей шлях не працює як спосіб закрити ТОВ без грошей: щоб подати заяву, боржник повинен мати майно на витрати справи. Компанія, у якої не залишилося нічого, подати заяву про власне банкрутство не може. Вимога звучить парадоксально рівно доти, доки не подивитися, з чого складаються витрати справи: судовий збір, винагорода арбітражного керуючого, оплата його витрат на оцінку, публікації та торги. Хтось має їх нести, і кодекс не дозволяє починати процедуру, у якій платити нікому.
Ми перевірили вісім сайтів, що стоять у видачі за запитом про банкрутство ТОВ із боргами. Про цю норму не сказано на жодному з них. Три обіцяють «списання боргів», два — «швидко», решта описують етапи. Умову входу не називає ніхто.
Що робити, якщо майна немає
Варіант залишається один: заяву подає кредитор. Частина перша статті 34 дає таке право кредиторові нарівні з боржником, і тоді авансує витрати він. Верховний Суд пішов у цьому питанні далі: в огляді практики за жовтень — грудень 2021 року Касаційний господарський суд визнав правильним покладати оплату винагороди арбітражного керуючого на кредиторів пропорційно визнаним вимогам, «за відсутності у боржника будь-яких майнових активів».
Для обох сторін це обертається однаково неприємно. Боржник без майна не може почати справу сам, а кредитор, почавши її, ризикує заплатити зі своєї кишені й нічого не отримати. Саме тому справи про банкрутство порожніх компаній відкривають рідко, а очікування на кшталт подамо на банкрутство і спишемо все не збувається.
Хто подає заяву і в який строк
Подати заяву може кредитор, боржник або Національний банк. Для боржника це не лише право: у разі неплатоспроможності він зобов'язаний звернутися до суду в місячний строк.
Частина перша статті 34 називає трьох: кредитора, боржника і Національний банк України у випадках, передбачених кодексом. Четвертого не дано. Податкова діє як кредитор, але до її заяви кодекс вимагає ще й докази вжиття заходів зі стягнення податкового боргу — частина друга статті 34.
Для боржника подання заяви буває не тільки правом. Частина шоста тієї ж статті вимагає звернутися до суду в місячний строк у разі виникнення неплатоспроможності — зокрема, якщо задоволення вимог одного кредитора унеможливить виконання зобов’язань перед іншими або якщо розмір грошових зобов’язань, строк яких настав, перевищує вартість активів. Момент, коли добровільний шлях обривається цією нормою, розібраний у статті про закриття ТОВ із боргами.
На слово суд заяву не бере. У постанові від 3 листопада 2021 року у справі № 916/3704/20 Касаційний господарський суд Верховного Суду сказав про це так. Розглядаючи заяву боржника, суд зобов’язаний перевірити додані документи. І встановити на підставі належних та допустимих доказів, чи справді задоволення вимог одного кредитора зробить неможливим виконання зобов’язань перед іншими. Боржник має надати первинні документи, договори, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, судові рішення. І додав межу: без таких доказів банкрутство має ознаки фіктивного — ініційованого з метою не виконувати зобов’язання.
Скільки коштує вхід і хто платить далі
Винагороду арбітражному керуючому авансують три мінімальні зарплати за три місяці — і кредитор, і боржник. Якщо у боржника активів немає, витрати лягають на кредиторів.
Цифра в кодексі одна, і для кредитора та боржника вона однакова. Докази авансування винагороди арбітражному керуючому — трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень — додає до заяви і кредитор (частина друга статті 34), і боржник (частина четверта тієї самої статті). Без цих доказів заяву залишать без руху за статтею 37.
До авансу додається судовий збір, а далі — витрати самої процедури: оцінка майна, публікації, організація торгів.
Звідси відповідь на питання, яке ставлять найчастіше: скільки коштує банкрутство. Дешевшим за добровільну ліквідацію воно не буває ніколи. Порівняння з ціною звичайного закриття майже завжди не на користь суду.
Чому кодекс узагалі вимагає авансу, видно з природи процедури. Арбітражний керуючий — не працівник суду і не державний службовець: він отримує винагороду за роботу, і хтось має її забезпечити ще до того, як з’явиться перший продаж майна. Якщо джерела немає, процедура зупиняється на півдорозі, а програють від цього ті самі кредитори, заради яких її починали.
Кодекс дає кредиторам і власний інструмент — фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого за частиною п’ятою статті 30. Огляд практики Касаційного господарського суду прямо попереджає: якщо такий фонд не створено, а інших джерел немає, страждає ефективність ліквідаційної процедури, і наслідки настають для самих кредиторів.
Для власника компанії з цього випливає просте правило планування. Рахувати треба разом: борг і вартість самої процедури, до того як подавати заяву. Банкрутство не зменшує витрат — воно додає новий їх шар, який хтось має покрити.
Як іде процедура: два етапи і строки
Спершу розпорядження майном — до 170 календарних днів. Далі суд або затверджує санацію, або визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком до 12 місяців.
Відкривши провадження, суд одночасно вводить процедуру розпорядження майном. Її межа — 170 календарних днів, частина друга статті 44. Це час, коли розпорядник майна вивчає стан боржника, формує реєстр вимог кредиторів і готує ґрунт для рішення про долю компанії.
Далі розвилка. Або кредитори схвалюють план санації і суд його затверджує — тоді компанія намагається відновити платоспроможність. Або суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру: частина дев’ята статті 52 прямо пов’язує це з тим, що план санації не затверджений судом у межах встановленого строку.
Процедуру розпорядження майном суд вводить не окремою ухвалою і не згодом: кодекс прямо пов’язує її з початком справи — вона вводиться одночасно з ухвалою про відкриття провадження. Тобто нагляд розпорядника майна починається з ухвали про відкриття провадження, а не з дня, коли заява лягла в суд: між цими подіями минає ще кілька днів.
Санація можлива не тільки до визнання банкрутом. За клопотанням зборів кредиторів або ліквідатора господарський суд може ввести її й після постанови про визнання боржника банкрутом — за умови, що збори кредиторів схвалили план санації. Двері зачиняються не остаточно, але відчиняє їх уже не боржник.
Ліквідаційна процедура теж має строк. Ухвалюючи постанову, суд визначає, за скільки ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію боржника, і цей строк не може перевищувати 12 місяців — частина перша статті 58. Скільки триватиме справа цілком, наперед не скаже ніхто: строки етапів складаються між собою, а спори їх подовжують. Ліквідаційний баланс складають і тут, але вже за правилами кодексу, а не за тими, що діють при добровільному закритті, — вимоги до самого документа зібрані у статті про ліквідаційний баланс.
Що змінюється з визнанням банкрутом
Строк усіх грошових зобов'язань вважається таким, що настав; неустойка, проценти і санкції більше не нараховуються; відомості про фінансовий стан перестають бути таємницею.
Постанова суду про визнання банкрутом змінює становище компанії відразу і за кількома напрямами. Стаття 59 перелічує наслідки, і чотири з них варто знати кожному, хто розглядає цей шлях.
- строк виконання всіх грошових зобов’язань вважається таким, що настав — відстрочок більше немає, вимоги стають поточними всі разом;
- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань, у тому числі зі сплати податків і зборів, крім витрат, безпосередньо пов’язаних із ліквідаційною процедурою;
- припиняється нарахування неустойки, процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості;
- відомості про фінансове становище перестають бути конфіденційними і не становлять комерційної таємниці.
Третій пункт читають як полегшення: борг перестає рости. Четвертий помічають рідше, а він відкриває фінансовий стан компанії будь-кому, хто захоче подивитися.
Господарська діяльність банкрута при цьому завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції, якщо її можна продати. Договори, що захищають майно або підтримують його в належному стані, укладати й виконувати дозволено.
Окреме питання — чи відповідатимуть за борги компанії її учасники й керівник. За загальним правилом не відповідають, але винятки кодекс знає: субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства (частина друга статті 61), відповідальність за простроченою заявою (частина шоста статті 34) і випадки за частиною п’ятою статті 42. Перший з них розібраний у статті про субсидіарну відповідальність засновника.
Банкрутство без боргів: чого закон не знає
Боржник — той, хто не може виконати зобов'язання, строк яких настав. Немає боргів — немає боржника. Для загрози неплатоспроможності кодекс дає превентивну реструктуризацію.
Запит «банкрутство без боргів» люди вводять у пошук регулярно. Явища, якого вони шукають, не існує, і це видно з визначення: боржник — той, хто неспроможний виконати грошові зобов’язання, строк виконання яких настав. Немає зобов’язань — немає боржника, немає предмета справи, немає чого визнавати.
Але за цим запитом майже завжди стоїть реальна ситуація: прострочення ще немає, а видно, що далі буде. Для неї кодекс має окреме поняття. Загроза неплатоспроможності — це стан, за якого боржник «протягом наступних 12 місяців не зможе виконати свої грошові зобов’язання у строк, передбачений для їх виконання, чи здійснювати платежі за звичайними господарськими операціями».
І для цього стану передбачена не ліквідаційна процедура, а превентивна реструктуризація — за визначенням статті 1, система заходів, «спрямованих на недопущення або запобігання неплатоспроможності боржника». Ініціює її сам боржник, а рішення ухвалює вищий орган управління компанії; кредитори, члени органів управління або представник працівників можуть лише поставити перед боржником це питання. Не все підлягає такій реструктуризації: частина четверта статті 33-1 виводить з-під неї вимоги працівників, відшкодування шкоди здоров’ю, аліменти та єдиний внесок.
А якщо боргів немає зовсім і компанія просто більше не потрібна, вистачить звичайного добровільного закриття. Суд у цій історії зайвий.
