Субсидіарна відповідальність засновника товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — те, чим лякають частіше, ніж пояснюють. Формулювання «за борги компанії заплатите особисто» звучить як правило, хоча в законі це виняток, обкладений умовами. Розберемо, які саме умови й хто їх перевіряє.
Розбір ситуації з боргами починається з балансу, а не зі страху: умови супроводу — на сторінці ліквідації ТОВ.
Відповідальність засновника ТОВ: загальне правило
Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями сама і всім своїм майном. Учасник за них не відповідає — крім випадків, прямо встановлених законом.
Юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями самостійно і відповідає всім належним їй майном. Учасник за зобов’язаннями компанії не відповідає; компанія за зобов’язаннями учасника — так само. Це частини перша, друга й третя статті 96 Цивільного кодексу, і закон про товариства повторює те саме своєю статтею 3.
Слово «обмежена» в назві форми означає рівно це. Ви ризикуєте тим, що внесли до статутного капіталу — суми, яку учасники вклали при створенні компанії, — і не ризикуєте квартирою.
Правило це не декларативне: на ньому тримається сама можливість вести справу через товариство. Звідси й перший практичний висновок: кредитор, який вимагає гроші з учасника «бо компанія не платить», підстави сам по собі не має. Вона з’являється з окремої норми, і кожну таку норму треба назвати поіменно.
Далі йде застереження, заради якого й написана вся стаття. Частина третя статті 96 закінчується словами «крім випадків, встановлених установчими документами та законом». Випадків цих чотири, вони різні за механікою, і плутати їх дорого: в одному потрібен суд і доведена вина, в іншому досить подивитися, чи закритий статутний капітал.
Від чого залежить, чи відповідаєте ви особисто
- Компанія платить сама загальне правило
- Майна не вистачило справа про банкрутство
- Доведено вину конкретної особи субсидіарна відповідальність
Кожен крок обов'язковий. Зупинилося на будь-якому — далі не йде
Субсидіарна відповідальність засновника: три умови разом
Потрібні банкрутство, вина конкретних осіб і нестача майна — усі три разом. Обов'язок доказування при цьому перевернутий.
Головний виняток описаний частиною другою статті 61 Кодексу з процедур банкрутства. Закон формулює її обережно: відповідальність може бути покладена судом. Умов при цьому три, і працюють вони тільки разом.
Перша: банкрутство. Норма живе всередині справи про банкрутство і за її межами не діє. У добровільній ліквідації немає ні банкрута, ні призначеного судом ліквідатора, ні ліквідаційної маси — тобто немає жодної величини, з якою норма працює. Розрахувалися з кредиторами за чергами і закрилися — цієї підстави не існує.
Друга: вина конкретних осіб. Коло ширше за слово «засновник». Закон називає засновників, учасників, акціонерів та інших осіб, у тому числі керівника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії. Запис у реєстрі для цього не обов’язковий: значення має вплив на рішення, а не рядок у виписці.
Тут же лежить те, що змінює картину для власника цілком. Верховний Суд читає цю умову з переворотом обов’язку доказування. Формула така: боржника визнано банкрутом, ознаки доведення до банкрутства є, а погашення заборгованості стало неможливим через дії або бездіяльність цих осіб. Тоді їх можуть притягнути до субсидіарної відповідальності — якщо вони не доведуть протилежного. Тобто доводити свою невинуватість доводиться самому учаснику, а не кредиторові доводити його вину.
Третя: недостатність майна. Умова виглядає технічною, а вирішує справу саме вона. Розмір відповідальності рахують як різницю між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою — тим майном, яке ліквідатор зібрав. Наявність цієї від’ємної різниці й створює підставу для стягнення.
Верховний Суд говорить про це прямо: якщо факт доведення до банкрутства доказами підтверджений, але майна вистачило на визнані вимоги кредиторів, підстав стягувати з винних осіб немає, і ліквідаторові немає через що починати спір. Як формується ліквідаційна маса і в якому порядку з неї платять — черга кредиторів при ліквідації.
Стягнене, до речі, заявникові особисто не дістається: воно потрапляє до тієї самої ліквідаційної маси і ділиться між кредиторами за чергами. Кредитор, який ініціював спір, отримає з неї свою чергу нарівні з рештою.
Як це виглядає, коли суд відмовляє, показує постанова Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 904/367/22. Ліквідатор просив покласти субсидіарну відповідальність на засновника боржника — і отримав відмову в усіх трьох інстанціях одразу.
Причин дві, і обидві про ту саму від’ємну різницю. Перша: заяву подано передчасно, бо ліквідатор ще продовжував розшук майна для ліквідаційної маси — за боржником на праві господарського відання рахувалася чимала нерухомість. Поки майно шукають, різниці ще не існує. Друга: ліквідатор просив стягнути суму, що дорівнює всім визнаним судом вимогам кредиторів, і не назвав розміру, який належить стягнути з винних осіб. Суд нагадав, що достеменно встановити суму непогашених через брак майна вимог — обов’язок заявника.
Для власника з цього випливає просте: питання «скільки саме» вирішується раніше за питання «хто винен», і на ньому справа може закінчитися, так і не дійшовши до розбору вини.
Дві деталі, про які питають щоразу.
Розмір частки на цю підставу не впливає. Норма розміру частки не згадує взагалі: сума рахується від різниці між вимогами і масою, а не від відсотка в статутному капіталі. Учасник з часткою 10% і учасник з часткою 90% відповідають за одним правилом, і різниця між ними буде лише в тому, чиї вказівки суд визнає визначальними.
Питання виникає в процедурі саме. Заявити вимогу може ліквідатор або кредитор, але чекати чиєїсь ініціативи не доводиться: ліквідатор зобов’язаний скласти висновок про ознаки доведення до банкрутства — обов’язок з’явився в кодексі у 2023 році.
Скільки це коштує: розбір справи
З трьох засновників стягнули солідарно 3,55 млн грн — і не за те, що вони зробили, а за те, чого не зробили.
Постанова Верховного Суду від 12 червня 2025 року у справі № 915/1231/17. Ліквідатор товариства звернувся із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на трьох засновників у розмірі 3 554 874,25 грн — усієї суми непогашених у ліквідаційній процедурі вимог кредиторів.
Тепер про те, що саме поставили їм у провину. Бездіяльність і невжиття заходів щодо збереження майна. Приховування бухгалтерських документів і відомостей про діяльність. Ігнорування процедури банкрутства. Відсутність співпраці з ліквідаторами в розшуку майна. Наслідок — неможливо було ні встановити місцезнаходження майна, ні сформувати ліквідаційну масу, ні з’ясувати, як компанія дійшла до неплатоспроможності.
У переліку немає жодного пункту про виведені гроші чи набрані кредити. Відповідальність настала за те, чого люди не робили.
Господарський суд Миколаївської області 11.11.2024 заяву задовольнив і стягнув усю суму солідарно. Апеляція 21.04.2025 залишила рішення без змін, касація 12.06.2025 — без задоволення. Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.
Одна з відповідачок посилалася на власну незгоду з діями решти й на дії, спрямовані на запобігання банкрутству. Суди відповіли, що самої лише заяви про це недостатньо: перевіряють вчинки, а не позицію.
Позиція не поодинока: у самій постанові Верховний Суд перелічує п’ять своїх попередніх рішень з того ж питання — читати норму так суд почав не вчора.
Дві підстави, де банкрутства не потрібно
Невнесений вклад і зобов'язання, що виникли до державної реєстрації компанії. Тут ні банкрутства, ні спору про вину не потрібно.
Дві наступні підстави влаштовані простіше: ні справи про банкрутство, ні спору про вину для них не треба.
Невнесений вклад. Учасники, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства в межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з них — стаття 2 закону про товариства. Доводити тут нічого: достатньо подивитися, чи закритий статутний капітал. Закритий повністю — підстави немає взагалі.
Ця норма й пояснює, чому статутний капітал у сто гривень не такий безневинний, як здається. Він не робить вас відповідальним на сто гривень — він просто не створює підстави, поки внесений. А от заявлений мільйон, з якого внесено сто тисяч, тримає над учасниками дев’ятсот тисяч солідарної відповідальності роками.
Зобов’язання, що виникли до реєстрації. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до її державної реєстрації, — частина четверта статті 96 Цивільного кодексу. Компанія відповідає за такими зобов’язаннями лише в разі наступного схвалення дій засновників її ж органом.
На практиці це договори, підписані «на майбутню компанію»: оренда приміщення під офіс, послуги на етапі створення, завдаток за обладнання. Схвалення після реєстрації переводить зобов’язання на компанію; немає схвалення — воно залишається на тих, хто підписував.
Обидві підстави об’єднує одна риса, і вона робить їх неприємнішими за головну. Тут не потрібно ні справи про банкрутство, ні доведеної вини, ні судового розбору обставин — потрібен лише документ. Виписка з реєстру покаже розмір статутного капіталу, а договір покаже дату. Спір буде про цифри, а не про поведінку.
Виведення майна: трирічне вікно
Правочини за три роки до відкриття провадження можуть визнати недійсними. Хто їх учинив або погодив — відповідає в межах збитків.
Найпоширеніша порада ринку — «перепишіть майно на когось, поки не пізно». Розберемо, чому вона не працює, за нормою.
Господарський суд у межах справи про банкрутство може визнати недійсними правочини, вчинені боржником після відкриття провадження або протягом трьох років, що передували його відкриттю. Це стаття 42 Кодексу з процедур банкрутства, і трирічне вікно — головне, чого не знають ті, хто «встиг заздалегідь».
Підстав у частині першій п’ять. Боржник виконав зобов’язання раніше строку. Взяв на себе зобов’язання, через які став неплатоспроможним. Відчужив, тобто передав іншій особі, або придбав майно за цінами нижчими чи вищими за ринкові — за умови, що майна вже не вистачало на вимоги кредиторів. Оплатив або прийняв майно в день, коли вимоги перевищували вартість майна. Узяв заставні зобов’язання. Частина друга додає ще три: безоплатне відчуження майна, договір із заінтересованою особою і договір дарування.
Наслідків теж два, і другий важливіший. Сторона правочину повертає боржникові отримане майно. А особи, які такі правочини вчинили або погодили, несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника в межах суми завданих боржнику збитків.
Слово «погодили» тут не для краси. Відповідає й той, хто підписав документ, і той, хто ухвалив рішення його підписати.
Окремо варто прочитати, кого кодекс вважає заінтересованою особою — саме з нею укладений договір потрапляє під частину другу. Перелік довгий і несподівано конкретний: власники, керівник, особи зі складу органів управління, головний бухгалтер — у тому числі звільнені за три роки до відкриття провадження. Далі йдуть родинні стосунки: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки.
Тобто «переписати на дружину» — це прямо названий у законі випадок, а зовсім не хитрість. Так само як продаж активу компанії, яку контролює той самий власник: контроль протягом останніх трьох років кодекс теж називає ознакою заінтересованості.
І про ціну повернення. Якщо майно повернути в натурі неможливо, стороні доведеться відшкодувати його вартість за ринковими цінами на момент вчинення правочину, а не на день повернення. Обладнання, продане за десять тисяч при ринкових ста, повертається сотнею.
Прострочена заява до суду: інша відповідальність
За прострочення місячного строку на заяву відповідають органи управління, і відповідальність тут солідарна. Інша підстава, інший розрахунок.
Четверта підстава виникає зі зволікання, а не з дії, і її регулярно змішують із субсидіарною.
Боржник зобов’язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство в разі виникнення неплатоспроможності. Кодекс називає два випадки: коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконати зобов’язання перед іншими, і коли розмір грошових зобов’язань, строк виконання яких настав, перевищує вартість активів.
Перший випадок настає раніше за другий, і про нього згадують рідше. «Заплатимо цьому, а на решту не вистачить» — це вже ознака, хоча за балансом активи ще перекривають зобов’язання.
Порушили строк — органи управління боржника несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення господарський суд розглядає в межах справи сам, і в разі виявлення зазначає про це в ухвалі; з цією ухвалою кредитори й звертаються з вимогами до зазначених осіб.
Місяць рахується від дня, коли виникла ознака, а не від дня, коли власник вирішив щось робити. Найнеприємніша частина норми саме тут: строк уже йде, поки в компанії обговорюють, чи не обійдеться.
Різниця з попереднім розділом принципова, і вона в трьох місцях одразу.
| Доведення до банкрутства | Прострочена заява | |
|---|---|---|
| Хто відповідає | засновники, керівник, будь-хто, чиї вказівки визначали дії компанії | органи управління боржника |
| Вид відповідальності | субсидіарна | солідарна |
| Від чого рахують суму | різниця між вимогами і ліквідаційною масою | незадоволені вимоги кредиторів |
Читати ці дві норми як одну — типова помилка переказів. Спрацювати вони можуть і в одній справі, і одночасно, але підстави різні, і захищатися доводиться від кожної окремо.
Відповідальність засновника після ліквідації компанії
Вимоги, на які не вистачило майна, вважаються погашеними. Податковий борг ТОВ на учасника не переходить і списується як безнадійний.
Відповідальність засновника після ліквідації — питання, яке ставлять частіше за всі інші. Компанію закрито, минув рік: можуть прийти?
За завершеною процедурою — ні, і механізм тут прямий. Вимоги, яких ліквідаційна комісія не визнала і за якими кредитор протягом місяця до суду не пішов; вимоги, у задоволенні яких суд відмовив; і вимоги, не задоволені через відсутність майна, — усі вважаються погашеними. Це частина п’ята статті 112 Цивільного кодексу.
З податковим боргом окрема норма і той самий результат. Пункт 97.3 Податкового кодексу переносить непогашений борг на засновників лише тоді, коли ті несуть повну або додаткову відповідальність за зобов’язаннями платника згідно із законом. Учасник ТОВ такої відповідальності не несе, і абзац третій того ж пункту називає долю залишку прямо: в інших випадках борг вважається безнадійним і підлягає списанню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів.
А от що після закриття не зникає — це відповідальність, уже покладена судом. Якщо в межах справи про банкрутство ухвалено рішення про субсидіарну відповідальність, воно живе своїм життям: компанії немає, а зобов’язання конкретної людини перед кредиторами залишилося. Через це питання про субсидіарну відповідальність і вирішується до затвердження звіту ліквідатора.
Слово «завершеною» в першому реченні цього розділу — головне. Усі три наслідки настають після процедури, доведеної до кінця. Компанія, кинута на півдорозі, до них не доходить: вона залишається в реєстрі, а разом із нею залишаються й вимоги. Що взагалі буває з боргами на кожному зі шляхів закриття, розібрано в окремій статті.
Що справді знижує ризик
Закритий статутний капітал, збережені документи і вчасна заява до суду. Обіцянок «зняти субсидіарку» тут немає.
Жодних «способів уникнути субсидіарної відповідальності» тут не буде: спосіб один — не створювати підстав. Але кілька речей справді працюють, і всі вони випливають із розібраних норм.
Закритий статутний капітал. Найдешевше з усього списку. Внесений повністю — підстави зі статті 2 закону про товариства просто не існує, і доводити нічого не доведеться.
Збережені документи обліку. У розібраній справі відповідальність настала за неможливість з’ясувати обставини. Документи, передані ліквідаторові, — це спосіб показати, що приховувати нічого. Формальністю вони виглядають рівно до першого спору.
Вчасна заява до суду. Місячний строк рахується від ознаки неплатоспроможності, а не від бажання власника. Подана вчасно заява знімає окрему підставу солідарної відповідальності — ту, що з простроченого строку.
Тиша в трирічному вікні. Правочини за три роки до відкриття провадження суд перевіряє за переліком зі статті 42. Продаж активу пов’язаній особі напередодні складнощів потрапляє туди прямо.
Розібраний, а не кинутий баланс. Вимоги до компанії, залишеної в реєстрі, не гаснуть, а строк на заяву до суду йде. Кинути дешевше рівно до того дня, коли кредитор піде до суду сам.
І те, що не працює: переоформлення компанії на випадкову людину. Зміна власника не знімає відповідальності за період, коли керували ви. У справі розглядатимуть дії тих, хто вів компанію до банкрутства.
Якщо у вашій компанії є борги і ви не впевнені, до чого це веде, розбір займає одну розмову: ми дивимося стан балансу, склад боргів і документи. Умови супроводу — на сторінці ліквідації ТОВ.