Закриття ТОВ без діяльності — товариства з обмеженою відповідальністю, яке зареєстрували й не використовували, — виглядає простішим, ніж закриття працюючої компанії, і це перше, у чому варто розчаруватися. Порядок той самий: ті самі строки, та сама податкова перевірка, ті самі документи реєстратору. Простій не скорочує процедуру — він додає до неї борг, якого у працюючої компанії часто немає.
Цей борг має свою ціну і свій строк давності. Рахують і те, і те за звітами, яких компанія не подала; роки мовчання самі собою тут не важать нічого.
Закриття ТОВ без діяльності: що простій не скорочує
Порядок той самий, що й у працюючої компанії. Строк для кредиторів — від двох до шести місяців, а перевірку призначають за початком припинення: обороти підставою не є.
Компанія без оборотів закривається тим самим порядком, що й будь-яка інша. Кроки, строки і черги кредиторів розібрані у статті про покрокове закриття ТОВ; тут — тільки те, що люди сподіваються скоротити, і чому не виходить.
Строк для кредиторів. Від двох до шести місяців із дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення, і не скорочує його ніщо, простій у тому числі. Конкретний строк у цих межах учасники встановлюють своїм рішенням за частиною третьою статті 105 Цивільного кодексу.
Частина п’ята тієї самої статті говорить про строк заявлення вимог; наявності кредиторів вона не згадує. Немає кого чекати — чекати все одно доведеться. Власник недіючої компанії зазвичай розуміє це інакше: кредиторів немає, отже й строк ні для кого. Кодекс відводить цей час для тих кредиторів, про яких власник міг забути, і оголошення є той механізм, яким їх шукають.
Податкова перевірка. Підпункт 78.1.7 Податкового кодексу називає підставою позапланової перевірки те, що «розпочато процедуру… припинення юридичної особи». Про обороти, доходи чи їх відсутність у нормі немає жодного слова: підставою є сама процедура. Чи є з цього законний вихід, розібрано у статті про податкову перевірку при ліквідації.
Автоматичної ліквідації не буває
Підстав ліквідації три, і жодна не про простій. Податкова може лише подати позов до суду, закрити компанію своєю владою вона не може.
Підстави ліквідації називає частина перша статті 110 Цивільного кодексу, і їх три: рішення учасників та два види рішення суду. «Не веде діяльність» серед них немає — перелік і розбір у сусідній статті. Простій сам собою нікого не ліквідує, скільки б років він не тривав.
Податкова теж не закриває компанію своєю владою. Підпункт 20.1.37 Податкового кодексу дає контролюючому органу право «звертатися до суду щодо припинення юридичної особи»: це позов, який суд ще має розглянути.
Механізм, схожий на автоматичне виключення, у законі таки є, і корисно знати, як у нього потрапляють. Стаття 25 закону про державну реєстрацію називає спрощену процедуру припинення: реєстратор проводить її сам, без документів від ліквідатора, а відомостей від державних органів чекає за принципом мовчазної згоди. Підстав для неї три, і всі три ведуть до суду: давнє рішення про скасування державної реєстрації, ухвалене до 1 липня 2004 року; рішення про припинення компанії, після оприлюднення якого голова ліквідаційної комісії три роки не подав реєстратору документів; продовження вже розпочатої спрощеної процедури.
⚠️ Простою серед цих підстав немає. Компанія, яка просто мовчить, у спрощену процедуру не потрапляє: щоб реєстратор почав її сам, потрібне судове рішення про припинення, а такого рішення хтось має домогтися.
Тобто компанія, яку кинули, залишається в реєстрі. Разом із нею залишається неподана звітність — і рахунок за неї.
Що простій додає: неподана звітність
Декларацію не подають, коли немає об'єкта і показників. Але за кожен неподаний звіт — 340 гривень, а якщо штраф протягом року вже застосовували — 1020.
У працюючої компанії звітність подавали, бо були обороти, і бухгалтер бачив кожен період. У компанії, яка нічого не робила, звітність часто не подавали зовсім: директор вирішив, що подавати нема чого, і забув про компанію на кілька років. Ці роки нікуди не поділися — вони лежать у податковій як періоди без декларацій і спливають рівно тоді, коли компанія починає закриватися.
Спершу хороша частина. Пункт 49.2 Податкового кодексу вимагає подавати декларацію «за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню». Немає ні об’єкта, ні показників — декларацію за цей період не подають, і порушення тут немає.
Норма сама знімає найчастіше заперечення — «це правило для загальної системи». Останнє речення того самого абзацу: «Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності».
⚠️ Виняток у кодексі є, і він вузький. Пункт 49.2-1: платники акцизного податку, які мають діючі ліцензії на діяльність з підакцизною продукцією, подають декларації «незалежно від того, чи провадили такі платники господарську діяльність у звітному періоді». Компанія з чинною ліцензією звітує і в повному простої.
Про решту звітів кодекс говорить у тому самому місці, де встановлює штраф. Пункт 120.1 карає неподання «податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов’язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом», і тут же робить застереження: «крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу».
Звідси два висновки. Звільнення від декларації за пунктом 49.2 — це і звільнення від штрафу: воно записане в самій нормі про штраф, окремо доводити його не треба. І штраф охоплює не самі лише декларації: під нього підпадає й інша звітність, обов’язок подання якої передбачено Податковим кодексом. Обов’язки за іншими законами мають власні підстави і власні санкції, перевіряти їх треба окремо.
Скільки декларацій мала подавати конкретна компанія, з норми не випливає: це залежить від системи оподаткування і від того, чи була вона платником податку на додану вартість (ПДВ). Дві компанії, які однаково нічого не робили, можуть мати різні рахунки — у тієї, що залишилася платником ПДВ, звітних періодів більше. Перевіряють це за реєстраційними даними: пам’ять директора тут ненадійна.
Тепер про ціну. Пункт 120.1 того самого кодексу:
«тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання»
І одразу поруч:
«Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання».
Рахунок тут іде за звітами, а не за роками. Компанія, яка мовчала три роки і мала подавати чотири декларації на рік, набирає дванадцять порушень. Скільки з них піде по 340 гривень, а скільки по 1020, вирішує не календар: підвищений розмір норма прив’язує до штрафу, вже накладеного протягом року.
«Рік» у нормі відлічують від застосованого штрафу; перше січня тут ні до чого. Поки жодного штрафу не наклали, ставка 1020 не вмикається взагалі. Якщо всі дванадцять періодів спливуть одним рішенням за підсумками перевірки, кожен піде по 340 гривень — рахунок виходить нижчий, ніж підказує арифметика «перший дешевий, решта дорогі».
Сума не страшна сама собою, але з’являється вона раптово: рівно тоді, коли компанія починає закриватися і податкова приходить із перевіркою за підпунктом 78.1.7. Саме це й відрізняє закриття недіючої компанії від закриття працюючої. У другої борг видно заздалегідь — він у балансі. У першої його не видно взагалі, поки не почнеться процедура.
Практичний порядок дій з цього один: порахувати періоди до подання заяви. Список поданих і неподаних декларацій видно в електронному кабінеті платника; це та сама інформація, яку побачить інспектор, коли прийде перевірка за початком припинення.
Скільки років простою ще видно
Загальне правило — 1095 днів від граничного строку подання. Але коли зобов'язання за період виникло і декларації немає, цей строк не працює зовсім.
У податкової є межа, і вона записана числом.
Пункт 102.1 Податкового кодексу дає контролюючому органу право провести перевірку і самостійно визначити суму грошових зобов’язань «не пізніше закінчення 1095 дня». Відлік іде за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, «а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання».
Що буває, коли строк минув, норма каже прямо: платник «вважається вільним від такого грошового зобов’язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації… не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку». Це сильніше за «податкова не прийде»: зобов’язання за таким періодом просто немає.
З цього виходить висновок, який варто порахувати до подання заяви: періоди, старші за 1095 днів від граничного строку подання, перевірити і донарахувати вже не можна. А от свіжі три роки видно повністю.
⚠️ Для штрафних санкцій відлік свій. Абзац третій того самого пункту говорить про порушення, «безпосередньо не пов’язаних з декларуванням податкових зобов’язань», і дає контролюючому органу 1095 днів «з дня вчинення відповідного правопорушення». Точка відліку тут інша, ніж для донарахування податку, і збігатися вони не зобов’язані.
🔴 Але мовчання цей строк вимикає
Пункт 102.2 того самого кодексу робить із правила виняток, і для нашої теми він головний:
«Грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо:»
Умова стоїть окремим підпунктом 102.2.1:
«податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано»
Читається це так. Якщо за період не було ні об’єкта оподаткування, ні показників, декларація й не потрібна — виняток не вмикається. А якщо зобов’язання виникло, а декларацію не подали, грошове зобов’язання за цей період можуть нарахувати без строку давності: ні три роки, ні десять від цього не рятують. Знімається саме строк абзацу першого пункту 102.1 — той, що рахується від граничного строку подання декларації.
⚠️ Умов у пункті дві. Друга — підпункт 102.2.2 — про вирок посадовій особі за ухилення від сплати. До теми простою вона стосунку не має, але показує головне: пункт не вичерпується неподаною декларацією.
Звідси й береться різниця між двома схожими на вигляд компаніями. У тієї, що справді нічого не робила, старі періоди закриваються строком. У тієї, що щось таки робила і просто перестала звітувати, вони не закриваються ніколи.
🔴 Строк рахується від граничного строку подання декларації, а якщо декларацію подали пізніше — від дня її фактичного подання. Дата зупинки діяльності на цей відлік не впливає ніяк.
Відлік ще й зупиняється. Пункт 102.3 називає п’ять таких періодів:
- платник перебуває поза межами України безперервно 183 дні або довше;
- контролюючому органу законом чи рішенням суду заборонено проводити перевірку;
- строки перевірки зупинено, продовжено або перенесено в порядку статей 44, 82 і 85 кодексу чи Митного кодексу;
- перевірку не можна провести через акт про неможливість її проведення, недопуск посадових осіб або оскарження рішення про перевірку;
- платник оскаржує нарахування адміністративно чи в суді.
Кожен такий період подовжує те вікно, у якому податкова ще може прийти.
Нульовий баланс і нульова компанія — різні речі
Нульовий ліквідаційний баланс — підсумок процедури, а нульова компанія — стан до неї. Перше буває і в компанії з мільйонними оборотами.
Ці два слова постійно міняють місцями, і плутанина коштує зайвого кроку: власник чекає порожнього балансу і не готує рішення про долю статутного капіталу (внесків, якими учасники наповнили компанію при створенні).
Нульовий ліквідаційний баланс — підсумок процедури, нульова компанія — стан до неї. Термін і сам документ розібрані окремо, повторювати розбір тут не будемо.
Для нашої теми важливе інше: з того, що компанія нічого не робила, не випливає, що баланс при закритті вийде порожнім. У недіючої компанії цілком може залишатися статутний капітал на рахунку, внесене засновником майно, залишок на рахунку в банку або несписана дебіторка. Усе це активи, з якими доведеться щось зробити до складання балансу: майно розподілити, рахунок закрити, дебіторку стягнути або списати. Кожну з цих дій оформлюють до підписання балансу — порожній баланс є результатом цих дій і сам собою не з’являється.
Нульовий баланс описує залишок після розрахунків; про те, чи була діяльність, він не каже нічого.
Ціна і перший крок
Ціна офіційної процедури від простою не падає: платежі, перевірка і публікація ті самі. Перший крок — витяг з електронного кабінету про неподані звіти.
Ціна. Ціна офіційної процедури не падає від того, що компанія не працювала: державні платежі однакові, перевірка та сама, публікація та сама. Що з чого складається, розібрано у статті про вартість закриття ТОВ.
Єдине, на чому простій справді економить, — це обсяг роботи з документами: у компанії без операцій менше первинки, менше розрахунків із контрагентами, менше спорів. Час це скорочує; строк, записаний у кодексі, залишається тим самим.
Учасник один. Це змінює форму рішення, і тільки її: замість протоколу зборів складають письмове рішення учасника. Що при цьому змінюється і що ні — у статті про порядок закриття. На строки, перевірку і склад документів кількість учасників не впливає.
Перший крок. Витяг з електронного кабінету: подивитися, за які періоди звіти не подані, і порахувати їх до рішення про припинення. Компанія в кабінеті значиться під тим самим найменуванням, що й у реєстрі, — воно піде і в рішення, і в заяву реєстратору. Решта процедури однакова для працюючої компанії і для тієї, що мовчала роками, — різниця вся в цьому рахунку.
